Беззаперечно, душею Новомосковська є Троїцький собор. Він є символом та невід’ємною частиною його історії. Унікальний старовинний храм Присамар’я – священний оберіг нашого міста. Він бачив і смуток і радість, благословляв народження та проводжав у вічність, він жив, чекав та сподівався разом з нами. І для нас, новомосковців, він не лише Божий храм, він частина і нашої душі, частина долі, пам’яті. Собор високий та чистий, овіяний легендами та переказами, надихнув не одного краєзнавця та історика, поета та письменника, художника та архітектора. Ще зі шкільних років ми пам’ятаємо  легенду про будівництво храму та його творця-зодчого Якима Погрібняка. Нам добре відомий роман Олеся Гончара «Собор». Образ собору закарбувався на гербі, прапорі та у словах гімну нашого міста.

           У кожного є знайомі, що народились у Новомосковську, а потім в силу якихось обставин виїхали в інші куточки світу. Запитайте в них, що пам’ятають вони про рідне місто? Там у далеких містах та країнах їм сняться дерев’яні бані та позолочені хрести Троїцького собору.

              Г. Надхін, описуючи церковні пам’ятники Запоріжжя ще у 1870-х роках залишив для нас свої враження від цієї святині: «Варто поглянути на цю церкву вдень, їдучи Харківською дорогою з Костянтинограду, з тієї гори, звідки вперше відкривається Самарська долина і місто Новомосковськ: здалеку це щось вражаюче. Треба поглянути на неї ясного літнього вечора з берега Самари, коли не можна розпізнати, з якого матеріалу вона збудована, тоді постане на горі в рожевому відблиску згасаючої зорі величний монументальний дев’ятикупольний  силует її, що позмагається  красою малюнка з багатьма знаменитими та багатими храмами».

               Цей силует надихнув багатьох живописців і сьогодні ми згадаємо про найвідоміших з них.  Славетний  український художник Сергій Іванович Васильківський напевне не випадково відвідав наше місто, де створив полотно «Соборна площа у Новомосковську». Сергій Іванович, як і майстер Собору Яким Погрібняк, був родом із Харківщини. Народився він 7 жовтня 1854 року в місті Ізюм. Батько Сергія був чумаком, звідси, мабуть, безмежна любов художника до українського степу. Досить рано у Сергія проявився хист до малювання.  З 1861 року хлопець навчався у Харківській гімназії ,у якій малювання викладав талановитий художник Дмитро Іванович Безперчий, що у свій час разом з Тарасом Шевченком був учнем Карла Брюллова. У 1876 році Сергій Васильківський вирушає до Петербургу, де хоч не відразу, та все ж вступає до Імператорської Художньої Академії, де його викладачами були М.П. Клодт та В.Д. Орловський. У 1879 році художник отримує першу срібну медаль за етюд з натури. В майбутньому від академічного журі художник отримує ще дві малі та дві великі срібні медалі. А у 1884 за картину «Утро» він отримав малу золоту медаль, що дозволяла йому взяти участь у конкурсі на Велику золоту медаль, про яку мріяли всі академісти. І доля посміхнулася молодому художнику. У 1885 році за картину «На Донце» художник отримав  цю велику нагороду, а також  звання класного художника першого ступеню та чин титулярного радника. Після нагородження художник подорожує світом, відвідує найвідоміші музеї та галереї, знайомиться з митцями світового масштабу і навіть відкриває власну виставку у престижному салоні Парижу. До Петербургу художник повертається відомою та досить забезпеченою людиною. Та все ж його душа тужила за Україною і він вирішує повернутись на Батьківщину. Скоро художник відкриває у Харкові власну майстерню, проводить виставки, та подорожує старовинними козацькими містечками у пошуках натхнення. На його полотна лягають образи українського степу, селянських хат, дерев’яних храмів, відважних козаків. Саме в цей період життя художник змальовує нашу святиню – Троїцький собор. Описує його одвічну велич та красу над картиною буденного повітового ярмарку на соборній площі.

              У майбутньому Сергій Іванович Васильківський створює перший загальнодоступний художній музей у Харкові, якому заповідає  1340 своїх картин та досить значні кошти. Помер Сергій Іванович Васильківський 8 жовтня 1917 року, залишивши нащадкам близько 3000 своїх картин. Та нажаль, більшість його робіт була знищена або вкрадена фашистами в роки Великої Вітчизняної війни. Зараз у музеях та приватних колекціях зберігається лише близько 500 його творів. Невідома доля і картини Васильківського «Соборна площа у Новомосковську». У Новомосковському музеї дивом збереглась пожовкла репродукція картини на сторінці журналу «Нива»  1902 року. До речі, це єдине зображення собору до його повної перебудови у 1888 році. Можливо, колись безцінний шедевр віднайдеться і стане надбанням всього українського народу, принаймні у це хочеться вірити.

              Ще будучи студентом Петербурзької академії Васильківський познайомився з Опанасом Георгійовичем Сластіоном -  в майбутньому відомим живописцем, графіком, архітектором та фольклористом. Тим студентам, хто не мав можливості винаймати квартиру, було дозволено оселитись в мансарді академії, там і познайомились земляки, майбутні видатні художники.

              Опанас Георгійович Сластіон народився 15 грудня 1855 року в місті Бердянськ  в родині маляра-реставратора. З 1874 по 1882 роки навчався у Петербурзькій художній академії,  де його учителями були І. Крамськой та П. Чистяков. Він був нагороджений двома срібними медалями. Після закінчення навчання служив у Петербурзі та Москві. Більше ніж півстоліття щирої дружби поєднували Опанаса Георгійовича з відомим істориком-академіком, дослідником козацтва Дмитром Івановичем Яворницьким. У 1886 році друзі здійснили подорож козацькими містечками та селами, під час якої було зібрано унікальний археологічний, етнографічний та фольклорний матеріал, що ліг в основу І-го тому «Історії запорізьких козаків»  Дмитра Яворницького, виданий у 1892 році. Опанас Сластіон займався виданням та оформленням цієї книги, на її сторінках ми можемо бачити його малюнок Новомосковського Собору створений в кінця ХІХ сторіччя. Зберігся також малюнок  соборної дзвіниці.

              Взагалі Опанас Георгійович Сластіон за життя створив багато чудових картин та малюнків, ілюстрував видання Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Косач, став автором багатьох статей та публікацій з історії українського побуту, видав декілька художніх альбомів: «Портрети  кобзарів», «Старина украинская и запорожская», «Казаки и море» та інші.

              З 1900 по 1928 рік Опанас Сластіон проживає у Миргороді, викладає у Миргородській художньо-промисловій школі. У 1920 році в Миргороді створює Миргородський художньо-промисловий музей, в який передає частину власної колекції української старовини, зібрану ним у численних експедиціях. На деякий час Сластіон стає директором цього музею. Інша частина колекції Опанаса Сластіона була куплена Дмитром Яворницьким і зараз зберігається у Дніпропетровському історичному музеї. 24 вересня 1933 року Опанас Георгійович Сластіон помер і був похований в Миргороді. Картини та малюнки художника зараз зберігаються в багатьох музеях України.

              Долі двох відомих митців поєднала щира любов до рідного краю та до історії свого народу. А образ нашого собору натхненням відлунав у їх душах, застиг на полотнах.

                                                                                                                                                        Науковий співробітник історико-

                                                                                                                                      краєзнавчого музею ім. П.Калнишевського

                                                                                                                                                                            Костянтин Мешко